СПОГАДИ КОЛЕКЦІОНЕРА WIG

Невеликий вступ (бо коментар наприкинці):

Копирсаючись у стосах різного не надто популярного інтернет-мотлоху, я знайшов цього листа, який зацікавив мене зрізом стану буремної європейської картографії 20-го століття.

Спогади польського колекціонера я зберіг, але відклав «на потім подивлюся». Ну й пролежали вони кілька років, бо читати польською побіжно я не вмів, а повернутися для ретельного перекладу бракувало часу. Так я втратив джерело, проте натиснути Del не піднімалася рука.

Однак бліда тінь колекціонування повернула мене до листа, коли я зібрався оформити окремий розділ про свої скани карт, які знайшов особисто під дірявим дахом одної будконтори у вигляді рулону мокрого паперу. Це були не "віговки", але емоції невідомого автора стали майже рідними за духом і настроєм, про що я і свідчу повним перекладом тексту без купюр. Хтозна, може, комусь і знадобиться..

Трохи історії

Не думав, що мої особисті спогади, пов’язані з картами WIG‑у (карти Військового географічного інституту Польщі - WIG), можуть стати темою нашої кореспонденції, тому лише побіжно згадав про давні роки та перші контакти з цими картами.

Дуже приємно, що ця «площина» також викликає інтерес, адже тут з’являється щось більше, ніж обмін інформацією та практичним аспектом колекціонування. Йдеться про надзвичайно важливу атмосферу, яка створює контекст навколо теми, що нас цікавить: факти минулого, звісно, необхідні, але без їхнього розміщення в атмосфері часу вони можуть бути незрозумілими для наступних поколінь.

Карти як частина польської історії

Для мене ці карти — не лише продукт установи, створеної для забезпечення армії картами (а також для господарських, наукових чи адміністративних потреб), але й частина історії Польщі від відновлення незалежності до років після останньої війни. Вони виникали в атмосфері патріотизму міжвоєнного двадцятиліття та тодішніх національних амбіцій.

З довоєнних часів, років німецької окупації та післявоєнного періоду я пам’ятаю розмови про досягнення Другої Речі Посполитої — такі як Гдиня, залізниця, Центральний промисловий округ чи авіація. Згадували й про карти WIG‑у. Вибух війни перервав діяльність Інституту, який у такому вигляді вже ніколи не відновили, а після війни, особливо в перше десятиліття, коли пам’ять про ту Польщу мала бути лише негативною, затирали й історію WIG‑у.

Конференція 1968 року та праця Крассовського

Якимось дивом, хоча й запізно, у рамках допустимого «коридору» пробився Крассовський, але його праця, попри вихід у роки певного послаблення, до книгарень не потрапила. Сьогоднішній читач може помітити, що видання не має ціни, яку обов’язково ставили на кожному друку — це свідчить, що воно могло з’явитися лише з умовою обмеженого поширення.

Не пригадую точно року, мабуть, з нагоди 50‑річчя WIG‑у, тобто 1968 рік, але можу помилятися. У будь‑якому разі відбулася конференція, присвячена Інституту. Я отримав запрошення, були військові, виступали люди, пов’язані з WIG‑ом до війни, був Крассовський. Жодної виставки, якщо не рахувати кількох десятків малозначних матеріалів. Було видно, що захід провели, але якнайтихіше.

Доля карт у часи Другої світової війни

Під час війни матеріали служили підпіллю, союзникам і як трофейні — німцям. Не знаю, як їх використали радянські війська, які напевно захопили сховища на сході. Лише багато років тому я читав книжку радянського партизана, що діяв у Польщі, яка не найкраще свідчила про їхню підготовку в цьому аспекті. Вже в сучасні роки в антикваріатах траплялися радянські карти масштабу 1:50 000 польських територій, очевидно створені на основі наших «соток» для потреб фронту.

Перші покупки в окупованій Варшаві

За окупації німці, здається, не запровадили заборони на володіння чи продаж військових карт. Звісно, при нагоді, наприклад, під час облави, велика кількість карт могла викликати підозру й погано закінчитися для власника.

• 1942 рік: першу «сотку» (Лю́блін Пн.) я купив у книгарні «Самопомощь инвалидская» сп. з о. о., Центральний продаж військових карт Географічного інституту, Варшава, вул. Сенкевича 2. Потрапив туди завдяки печатці на аркуші «сотки», кілька яких було вдома. Більше нічого там не було.
• Літо 1942 і 1943 років: ми з друзями вирушали на недільні прогулянки околицями Варшави. Один із друзів мав «сотку» Варшава, аркуш збірний І. Вона чудово себе показала в практичному застосуванні.

Уточнення: у 1939 р. я проводив канікули в Кросценку над Дунаєм і з однолітком ходив у Пініні з фотограмметричною картою 1:20 000, яку позичав господар пансіонату. Але це було ще до періоду мого зацікавлення картами. Для цієї карти я маю величезний сентимент.

Книгарня на Пулавацькій (1943 рік)

Згадана книгарня, до якої я потрапив у 1943 році, містилася на вул. Пулавацькій біля Сколімовської. Навпроти — казарми Люфтваффе, поруч німецький квартал і штаб‑квартира гестапо на Алеї Шуха (назву якої вимовляли пошепки), а також вул. Дворкова з комендатурою жандармерії.

Магазин вели двоє привітних панів. Хлопця у коротких штанах вони прийняли надзвичайно люб’язно, провели до полиць, і очі мені засвітилися від стосу новеньких карт. Я вибрав по одній з кожного аркуша і з товстим рулоном їхав трамваєм через усе місто. «Облави» були щоденною реальністю, тож я трохи боявся втратити здобич. Значна частина аркушів — це:

• Північна Віленщина;
• Полісся у новому опрацюванні;
• Велика частина Карпат і центральної Польщі;
• Трохи Помор’я.

Додали також безкоштовно покажчик карт 1939 року. Звідки взялися ці карти? Не маю уявлення. Чому вони потрапили до скромної книгарні, де їх спокійно продавали? Це ті дивини окупаційної дійсності.

(Примітка: збірка ця була знищена під час Варшавського повстання – м.з.)

Післявоєнний період та радянська цензура

У 1947 році я повернувся до Польщі. Тоді ще не було жодних обмежень, і карти продавалися в антикваріаті «Читальника» на вул. Вєйській у Варшаві, а також у кіосках Гданська.

У 1948 році ми з другом вирушили на двотижневу пішу подорож у Сандомирське, Свєнтокшиські гори та в Карпати. Купили потрібні аркуші (серед них Пініні 1:20 тис.) і сильно їх зносили. Тоді ж виходила карта 1:500 тис. Останнього аркуша (Перемишль) я вже не дістав, бо саме тоді влада «наклала лапу» на картографію.

Режими таємності в ПНР

В перші післявоєнні роки єдиними картами були серійні «wigówki» у трьох масштабах, а для західних і північних земель — німецькі. Категорії «таємності» постійно змінювалися:

• Перша половина 1950‑х (найгірший час): у 1953 році ходив у Пініні з картою 1:20 000. Прикордонники стояли на стежках, тож носив карту під сорочкою й діставав лише після ретельного огляду ситуації.
• 1949 рік: установи мусили здати карти в таємні канцелярії.
• Після 1956 року: режим послабшав, карти повернули (але часто без східних аркушів). Приватні особи могли отримати свої збірки назад, але аркуші були ретельно «опаперені» новими печатками офіційних відомств (ГУГіК, ЦУГіК). Це теж історія з ПНР на тлі.

Приблизно у 2006 році на блошиному ринку я купив чимало аркушів у доброму стані, але з вирізаними на полях печатками. Частину вдалося підлатати.

Картографічна унікальність «wigówek»

Багатоколірні видання 1930‑х років чудово передають характер місцевості та діють на уяву. Німецькі KdDR, австрійські ck 1:75, а також довоєнні чехословацькі карти у цьому відношенні не витримують порівняння.

Доля друкарських матриць та знищення запасів

Що сталося з так званими чистовими оригіналами, з яких виготовляли друкарські матриці? Найімовірніше, вони пережили вересень 1939 р., і німці мали принаймні їх частину, бо на їхній основі у 1940‑х видавали «сотки» (grossblatty) та «двадцять п’ятки». Чи залишилися вони в Польщі?

Чи після війни навмисно або бездумно нищили ці карти — важко сказати. Багато разів чув про використання їх як пакувального паперу чи здачу на макулатуру, адже поняття «історична карта» тоді ще не існувало.

Анекдотичний випадок (близько 1960 року):

Наприкінці 1950‑х я збирав матеріал для плану просторового розвитку й познайомився з молодим поручиком із Топографічного управління Генштабу ВП. Мені бракувало матеріалу, і він запросив мене на квартиру відрисувати карти на кальку. На моє запитання, чи це не таємно, він відповів: «Таємно це для мого генерала, для вас — ні».

Витоки захоплення та колекціонування

Моє зацікавлення картами почалося ще в початковій школі. Перед війною географія (або «гєгра») була елементом патріотичного виховання. Уроки супроводжували ромеровські карти, діапозитиви, а одного разу вчитель приніс «wigówki»-сотки й пояснював їх.

Батько навчив мене добре розуміти рельєф по горизонталях (він займався гірським туризмом ще перед Першою світовою). В умовах окупації карти стали для мене втечею від похмурої реальності:

1. Спогадами про минуле;
2. Планами на післявоєнне майбутнє (я складав план походу вздовж Карпат від Бараної Гори до Чорногори).

Печатки Т‑I та Т‑II

Маркування T‑I і T‑II на ранніх, застарілих виданнях карт WIG, найімовірніше, походить від слова «тека» — це аркуші, призначені для продажу на відкритому ринку. У мові архівістів цей термін означав певний фонд, що становив цілісність. На обкладинках публікацій 1920-х років часто повідомлялося про розпродаж старих запасів (переважно російських карт 1:42 і 1:84 тис.).

Німецькі видання (grossblatt та KdwR) мене мало цікавили через моє «wigowsке відхилення», але вони є цікавим прикладом того, як німці долали проблеми картографії на величезній території від Волги до Піренеїв. До речі, після перших серйозних поразок на східному фронті Геббельс, пояснюючи їхні причини, нарікав, зокрема, саме на брак карт.

Надав Вам шмат тексту. Якщо щось із цього стане у пригоді для Проєкту, прошу використати. Щодо посилання на авторство — не маю жодних застережень.

З повагою, Войцех Янковський (Wojciech Jankowski)

Останній коментар від мене:

Згаданий у листі Крассовський — це Богуслав Крассовський (Bogusław Krassowski), відомий польський військовий історик, бібліограф та провідний дослідник історії міжвоєнної польської картографії.

Для істориків та колекціонерів карт WIG (віговок) його праці є фундаментальними джерелами інформації, на які посилаються й сучасні дослідники. У часи ПНР (Польської Народної Республіки), коли офіційна влада намагалася створювати суто негативний образ довоєнної Другої Речі Посполитої, Крассовський став одним із небагатьох, хто зміг легально дослідити, систематизувати та частково опублікувати унікальні досягнення військових картографів WIG.

Тому, до авторського тексту листа Войцеха Янковського є кілька важливих історичних контекстів:

Таємнича книга без ціни: Праця, про яку згадує автор листа — це монументальне дослідження «Polska kartografia wojskowa w latach 1919–1945» («Польська військова картографія у 1919–1945 роках»), видана Міністерством національної оборони Польщі (MON) у 1973 році (автор листа детально пам'ятає конференцію до 50-річчя WIG у 1968 році, проте сама книга вийшла трохи пізніше). Вона справді друкувалася обмеженим накладом «для службового/наукового використання» без роздрібної ціни, тому й не потрапила у вільний продаж до звичайних книгарень.

Цінність досліджень: Крассовський першим у післявоєнний період склав точні каталоги, індекси та зведені таблиці розгалуженої системи номенклатури карт WIG. Він детально описав, скільки саме аркушів «соток» (1:100 000) та «двадцять п’яток» (1:25 000) встигли відзняти, накреслити та надрукувати до 1 вересня 1939 року, а які аркуші залишилися «частково опрацьованими» (pl. mapy częściowo opracowane).

Цікавий факт для колекціонерів: Сучасні цифрові архіватори (наприклад, відомий проєкт Mapster / mapywig.org) під час пошуку рідкісних та втрачених аркушів досі використовують як базу саме індексні карти, що їх свого часу відновив і накреслив Богуслав Крассовський.

По суті, Крассовський здійснив науковий подвиг: у часи жорсткої радянської цензури та тотальної засекреченості топографії він зберіг для майбутніх поколінь історію створення тих самих «wigówek», які так захоплювали автора листа.

Ну й все на цьому, бо поки пишеш, - супутні спогади товчуться поряд і уводять від теми. Треба їх пригальмовувати.