Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко народилася 1884р у м.Харкові, з Wiki-джерел: Походила з стародавнього дворянського роду. У 1900р закінчила Фундуклеївську Міріїнську жіночу гімназію, 1911р – Київські Вищі жіночі курси при Університеті св.Володимира у м.Києві, 1913р – історико-філологічний факультет Університету св.Володимира, а 1915р отримала диплом магістра і вже у травні 1916р стала приват-доцентом університету. Досліджувала історію Південної України ХVІІІст, Запорізької Січі, архівних документів, до революції 1917р займала наукові посади при університетах та інститутах м.Києва, але з приходом більшовиків усе втратила.
Сім'я зазнала репресій, чоловік отримав 10 років ув'язнення і лише завдяки втручанню Атанагела Кримського його реабелітували.

Упродовж 1930-х років вчена зазнає тиску з боку влади залишившись практично без засобів для існування і лише в 1937р їй знову вдалося влаштуватися на роботу. Під час Другої світової війни вона переїжджає до м.Львова. На початку 1944р отримує запрошення на викладання української історії в Українському вільному університеті у Празі, а згодом переїздить до Мюнхена. Саме цей період і став найпліднішим у науковій праці Н.Д.Полонської-Василенко.

Крім лекцій професорки по історіографії ми виклалаи цікаву оцінку історичного плагіату «дослідництва» стародавніх істориків Г.Ф.Міллєра, А.І.Рігельмана чи Д.Н.Бантиш-Каменського на прикладі спадщини Запоріжжя.